Історія

Навчально-науковий Інститут українознавства
при Прикарпатському національному університеті
імені Василя Стефаника

Регіональний науково-дослідний Інститут українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника створений наказом Міністра освіти № 341 від 1 листопада 1996 року. Незважаючи на юний вік, Інститут українознавства заявив про себе як потужний осередок серйозних українознавчих студій. За перші роки тут підготовлено й опубліковано понад три десятки монографій та понад двох сотень статей у наукових часописах та збірниках. Інститут українознавства – ініціатор і співорганізатор низки міжнародних та всеукраїнських наукових конференцій.

Інститут розпочав роботу у складі трьох відділів: філології і культурології; історії, філософії, правознавства; психології і педагогіки. Мета його, як і інших аналогічних науково-дослідних закладів, – підготовка і здійснення наукових проектів із українознавства, поширення знань про Україну, її народ, історію, державність, мову, культуру, звичаї, побут, мистецтво. Пріоритетним напрямком досліджень Інституту українознавства стали закономірності національно-культурного відродження в Галичині як складової процесу загальнонаціонального українського відродження. У рамках цього наукового напряму Інститут здійснює дослідження загальних проблем українознавства як наукової галузі; історичних особливостей суспільно-політичних, соціально-економічних і релігійних відносин у Галичині; зовнішньополітичних факторів і їх ролі в історії краю; становлення і розвитку етнографічних груп у західному регіоні; української мови і діалектів, літературної і фольклорної спадщини Прикарпаття; розвитку мистецтва, музичної та пісенної культури на західноукраїнських землях; проблем національної освіти і національного виховання.

Навчально-науковий Інститут українознавства проводить таку роботу:

  • організовує і проводить всеукраїнські і міжнародні конференції (симпозіуми і семінари) з важливих проблем українознавства і його використання в процесі викладання різних навчальних дисциплін, а також у позаурочній виховній роботі;
  • укладає і здійснює угоди про співпрацю в ділянці українознавства з іншими науково-дослідними і навчально-науковими інститутами України і поза її межами.

Важливим напрямком діяльності Інституту є повернення із забуття праць кращих представників української науки, відновлення історичної справедливості, пошук, підготовка до друку та публікація архівних матеріалів із українознавства, тих, які давно стали бібліографічною рідкістю, хоч не втратили свого наукового значення і нині.

Інститут видає науково-теоретичний щорічник “Українознавчі студії”, а також неперіодичний збірник “Українознавство: документи, матеріали, раритети”.

Інститут підготував і видав грандіозну новаторську лексикографічну працю – словник “Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові” у 2 томах та Додаток “Онімна лексика” до цього словника.

Інститут українознавства разом з Інститутом української мови НАН України виступив співзасновником Прикарпатського дериватологічного центру імені І. І. Ковалика й загалом тісно співпрацює з Інститутом української мови НАН України, Інститутом мовознавства імені О. Потебні НАН України, Інститутом літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича. На міжнародному рівні співпраця Інституту українознавства пов’язана з Варшавським, Люблінським та Ягелонським університетом (Польща), а також Оломоуцьким університетом (Чехія), Українським вільним університетом (Німеччина).

Інститут українознавства й надалі планує розширювати тематику та кількість своїх видань, зокрема готуються до друку лексикографічні праці, монографії, черговий випуск “Українознавчих студій”, низка статей в інших виданнях тощо. Планується й надалі видавати збірник “Українознавство: документи, матеріали, раритети”, який знайомить читачів із раритетними виданнями минулого, що не втратили своєї вартості й нині. Перспективами Інституту українознавства є розширення його взаємозв’язків з іншими науковими й академічними інституціями України та зарубіжжя.

До роботи в Інституті українознавства залучаються на громадських засадах вітчизняні й зарубіжні вчені, науково-педагогічні працівники, які досліджують українознавчі проблеми.

Доповідь професора Ґрещука Василя Васильовича та доцентки Ґрещук Валентини Василівни на Міжнародній науковій конференції «Традиції та виклики українознавства в сучасному світі» 15-16 червня 2023 року

Навчально-науковий Інститут українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника: історія та перспективи

Здобуття Україною незалежності в 1991 році створило підґрунтя для докорінних глибоких трансформацій  в тому числі й у ділянці українознавства, яке в умовах радянського тоталітаризму набуло спотворених форм, спричинених перекручуванням, фальсифікацією фактів або їх замовчуванням, підміною понять, що стосувалися гуманітарних знань, спрямованих на вивчення суспільно-політичної, історичної, літературної,  мовної, культурної проблематики України на догоду певним ідеологемам. Усвідомлюючи настійну необхідність і важливість ідеологічно не заангажованого погляду на українознавчу проблематику та нагальну потребу розбудови українознавчих студій на справді науково-об’єктивній основі, у стінах Прикарпатського  національного університету імені Василя Стефаника зародилась ідея створення у ньому Інституту українознавства, яка наприкінці 1996 була успішно зреалізована. Метою створеного науково-дослідного Інституту українознавства стала підготовка із здійснення наукових проєктів із українознавства, поширення знань про Україну, її народ, історію, державність, мову, культуру, звичаї, побут, мистецтво. Пріоритетним напрямком досліджень Інституту українознавства стали закономірності національно-культурного відродження в Галичині як складника процесу загальнонаціонального українського відродження. У рамцях цього наукового напряму Інститут здійснює дослідження загальних проблем українознавства як наукової галузі, історичних особливостей суспільно-політичних, соціально-економічних і релігійних відносин у Галичині, зовнішньополітичних чинників і їх ролі в історії краю, становлення і розвитку етнографічних груп у західному регіоні, української мови та діалектів, літературної і фольклорної спадщини Прикарпаття, музичної та пісенної культури на західноукраїнських землях, проблем національної освіти і національного виховання.

З огляду на невелику кількість штатних працівників Інституту та великого обсягу завдань до реалізації багатьох наукових проєктів залучені як кореспонденти провідні вчені-викладачі кафедр факультетів філології, психології, історії, політології і міжнародних відносин, педагогічного й економічного факультетів та Інституту мистецтв.

Із перших днів роботи Інститут українознавства заявив про себе як потужний осередок серйозних українознавчих студій. Лише за перші п’ять років тут підготовлено й опубліковано два десятки монографій та понад сотню статей у наукових часописах і збірниках. Звертає на себе увагу фундаментальна колективна монографія за редакцією академіка АПН України Віталія Кононенка «Духовні цінності українського народу» (1999), в якій висвітлено сутність і природа духовних цінностей, їх структура, місце в соціокультурному  житті українського народу, співвідношення загальнолюдського й національного в їх змісті. У праці по-новому оцінюється місце і роль релігії, мови як засобу національного самоусвідомлення народу, національної державності в системі духовних вартостей. Низка ґрунтовних монографічних досліджень присвячена актуальним філологічним проблемам українознавства, зокрема: Степан Хороб «Українська драматургія: крізь виміри часу» (2001), Роман Піхманець «Кімната сто один, або дещо про соціологічні аспекти вивчення літератури в школі» (1999), Євген Баран «Українська історична проза другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і Орест Левицький» (1999), Наталія Мафтин «Мала проза Ірини Вільде: неповторність індивідуального голосу» (1998), Василь Ґрещук, Микола Лесюк, Невідомська та ін. «Євген Желехівський у національно-культурному відродженні України» (1999), Володимир Полєк, Богдан Ступарик «Сторінки українсько-німецьких історико-культурних взаємин» (1999), Марія Федунь «Мемуарна спадщина Осипа Назарука» (2000) та ін.

Важливим напрямком діяльності Інституту українознавства стало повернення із забуття і популяризація праць кращих представників української науки, включно з діаспорною, відновлення історичної справедливості, пошук, підготовка до друку та публікації архівних матеріалів із українознавства, тих, які на той час стали бібліографічною рідкістю, хоч не втратили  свого наукового значення і нині або які з ідеологічних причин цілеспрямовано були вилучені з наукового обігу і зберігалися в спеціальних сховищах бібліотек із дуже обмеженим доступом. Так, до 1100-ліття Галича здійснено ювілейне наукове видання фундаментальної монографії Ярослава Пастернака  «Старий Галич» (1998), яка до цього залишалась невідомою навіть багатьом фахівцям. Цю працю доповнила монографія Ігоря Коваля «Дослідник підземного архіву України» (1999) про життя і науково-археологічну діяльність нашого славного краянина  Ярослава Пастернака. Виходить у світ збірник «Українознавство: документи, матеріали, раритети» (1999), у якому, зокрема, опубліковано такі праці, як «Галичина в історії України» М. Лозинського, «Летунський відділ УГА» П. Франка, «Головні елементи української писанки та їх походження» В. Щербаківського, «Гуцульський календар» А. Онищука, «Отці-єзуїти в Станіславові» Т. Зеленського, «М. Лисенко як збирач народних пісень» К. Квітки, «Гра на бандурі» Г. Хоткевича, літературні спогади П. Куліша, документи таємних архівів ЦК КПУ про освітню політику ОУН – УПА, листування А. Онищука та В. Гнатюка і ін. Інститут українознавства спільно з Науковим Товариством ім. Шевченка, підготував до друку «Вибране. Історичні драми. Наукові праці Григора Лужницького» (упоряд. і літ. ред. Степан Хороб) (1998), збірник наукових праць і публіцистики «“Україноцентризм” Михайла Осадчого» (упоряд. Ярослава Василишин) (2011), заключний том капітальної чотиритомної «Історії Римських Вселенських Архиєреїв» о. Ізидора Нагаєвського (1999). Інститут українознавства стає ініціатором та співорганізатором Міжнародної наукової конференції «Василь Стефаник і його епоха (Краків, 1998), матеріали якої містить 7-8 том «Краківських українознавчих зошитів» та Всеукраїнської «Українська мова в освіті» (Івано-Франківськ, 1999 рік), за матеріалами якої опубліковані книги «Українська мова в освіті» (2000) та «Українська мова: навчально-методичні та виховні аспекти» (1999).

У 1999 році започатковано видання науково-теоретичного журналу Інституту українознавства «Українознавчі студії» (на сьогодні опубліковано двадцять випусків), на сторінках якого у рубриках «Мова», «Література, фольклор», «Історія, політика, право», «Особистість, освіта», «Етнос, ментальність», «Культура, мистецтво, духовність», «Слово молодих», «Постаті», «Рецензії», «Хроніка» та ін. опубліковано сотні суспільно значущих актуальних українознавчих матеріалів. Паралельно з цим продовжується підготовка й публікація монографічних українознавчих праць. Лише в царині лінгвістичного українознавства співробітниками Інституту українознавства та його науковими кореспондентами підготовлено й опубліковано низку монографій та словників. На особливу увагу тут заслуговує багатолітня робота з реалізації наукового проєкту «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові. Словник», автором ідеї та концепції і відповідальним редактором якого є колишній директор Інституту українознавства проф. Василь Ґрещук. З огляду на відсутність практики й досвіду укладання словника лексики та фраземіки будь-якого говору в мові художньої літератури, він опрацював теоретичні засади та  принципи укладання згаданого словника і за участі членів кафедри української мови університету, які підготували попередні матеріали до нього, уклав і опублікував словник у двох томах (т.1 – 2019 р., т.2 – 2020 р.). Як додаток до цього унікального словника Василь Ґрещук у співавторстві з теперішньою директоркою Інституту українознавства Валентиною Ґрещук підготували до друку окремий том, у якому у форматі словника опрацьовано онімну лексику, яка використана в українських художніх текстах на гуцульську тематику.

Паралельно з цим співробітники Інституту українознавства підготували й опублікували низку монографічних досліджень у ділянці лінгвістичного українознавства, зокрема: Василь Ґрещук, Роман Бачкур, Ірина Джочка, Наталія Пославська «Нариси з основоцентричної дериватології» (2007), Василь Ґрещук «Студії з українського мовознавства» (2009),  Василь Ґрещук, Валентина Ґрещук «Південно-західні діалекти в українській художній мові» (2010), Василь Ґрещук, Валентина Ґрещук «Діалектне слово в тексті та словнику» (2015).

Вагомим набутком Інституту українознавства стала монографія Ярослава Яремка та Наталії Лужецької «Іван Франко і поступ новітньої лінгвістики» (2021), виконаної в рамцях кореспондентської співпраці (науковий редактор –  Василь Ґрещук). У ній проаналізовано лінгвокогнітологічні за своєю суттю ідеї Івана Франка, що створили методологічне підґрунтя  для постання новітніх міждисциплінарних наук: лінгвокогнітології, лінгвополітології та теорії комунікації.

Надзвичайно плідною була співпраця з Інститутом українознавства Мирослава Габорака, результатом  якої стала серія ономастичних етимологічних словників-довідників, відповідальним редактором яких є Василь Ґрещук: Мирослав Габорак «Гідронімія Івано-Франківщини»  (2010), Мирослав Габорак «Топонімія Галицької Гуцульщини» (2011), Мирослав Габорак «Топонімія Покуття та деяких прилеглих територій» (2013), Мирослав Габорак «Назви населених пунктів Івано-Франківщини» (2014), Мирослав Габорак «Назви гір і полонин Івано-Франківщини» (2015). Ці лексикографічні праці – вагомий внесок у розбудову української ономастики.

Продовжувалась робота, повернення із забуття, відшукування архівних матеріалів, популяризація  здобутків в царині українознавства, актуальних для сучасного етапу кардинальних змін у гуманітаристиці, в державотворчій діяльності. Так, доступною для науковців та педагогів стала перша українознавча лінгвістична розвідка в Галичині Івана Могильницького «Вѣдомѣсть о рускомъ языцѣ» (2003), яка відіграла важливу роль в обстоюванні самобутності української мови та її рівноправності з іншими слов’янськими мовами, в обороні прав рідної мови українців, у боротьбі за розширення її суспільних функцій і у формуванні нашої літературної мови на народнорозмовній мові в ХІХ ст. Підготував її до друку і опублікував із власною передмовою Василь Ґрещук. У 2007 році опубліковано студії Івана Ковалика «Вчення про словотвір. Вибрані праці» (упорядник та автор передмови Василь Ґрещук), в якій зібрано основні праці вченого, присвячені теоретичним проблемам українського і слов’янського словотвору, що заклали надійні підвалини національної дериватологічної школи. Важливі матеріали  для характеристики не тільки творчих взаємин і наукових контактів геніїв українського і польського народів, а й суспільно-політичного, наукового, культурного, творчого життя в слов’янському та європейському світі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. містить розвідка «Листування Івана Франка та Бодуена де Куртене» (переклад листів Бодуена де Куртене, підготовка до друку, вступна стаття і примітки Василя Ґрещука, 2008).

У зв’язку зі зміною статусу науково-дослідного Інституту українознавства на навчально-науковий останнім часом посилено підготовку навчально-методичних проєктів. Так, Василь Ґрещук у співавторстві з Валентиною Ґрещук підготували й опублікували «Методичні рекомендації до проведення діалектологічної практики» (2019), Валентина Ґрещук для студентів освітнього рівня «бакалавр» спеціальностей «035 Філологія 035.01 Українська мова і література», «014 Середня освіта 014.01 Українська мова і література» підготувала методичні рекомендації  «Виробнича навчально-виховна педагогічна практика (в середніх класах)» (2020). Вона ж, залучивши магістрантів, підготувала й опублікувала «Критерії самооцінювання студентів вищих навчальних закладів» (2021). У 2023 році вийшло у світ друге видання доповненого та переробленого довідника «Стилістика української мови. Короткий словник термінів» авторства Валентини Ґрещук. Підготовлені в стінах Інституту українознавства методичні посібники сприяють поліпшенню організації навчального процесу студентів відділення «Українська мова і література», покращенню теоретичних знань і виробленню практичних навиків із українського мовознавства.

Чималі здобутки й літературознавчого українознавства, досить згадати тут хоч би такі цікаві розвідки, як «Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції» Юлії Прокопів (2002), «Зародження літературознавства. Схід-Захід» Олега Пилип’юка (Схід-2002, Захід-2009), «Концепція світу в ліриці Аркадія Казки» Ольги Деркачової (2005), «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби» Романа Піхманця (2009), «У своїм царстві» того ж Романа Піхманця (2010) та ін.

Інститут українознавства налагодив творчі взаємозв’язки з відомими науковими українознавчими інституціями в Україні і за кордоном, зокрема з Інститутом українознавства імені Івана Крип’якевича у Львові, Інститутом української мови НАН України в Києві, Українським вільним університетом в Мюнхені, з катедрами україністики в університетах Варшави, Кракова, Вроцлава, Любліна, Сєдлця та Оломоуця. Наукові співробітники Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника Василь Ґрещук та Валентина Ґрещук неодноразово брали участь у наукових конференціях, організаторами яких були зазначені катедри, а матеріали їх  доповідей надруковані в таких поважних наукових виданнях, як «Bayerisch – Ukrainische Germanistentagung an der Ukrainischen Freien Universität», «Ukrainisch – Bayerische Germanistentantagung an der Universität Ľwiw», «Warsƶawskie Ƶesƶyty ukrainoƶnawcƶe», «Krakowskie Ƶesƶyty ukrainoƶnawcƶe», «Studia ukrainica varsoviensia», «Slavica Wratislaviensia», «Ƶ badań nad polsko-ukraińskimi powiąƶaniami jȩƶykowymi», «Aktualne problemy jȩƶykoznawstwa sɫowiańskiego», «Ukrainica».

Професор Василь Ґрещук також своїми науковими статтями долучився до книг на пошану видатних польських україністів професорів Стефана Козака «Ukraina. Teksty I konteksty» та Адама Фаловського «Sɫowo u sɫowian» і «Sɫowem prƶenikanie».

Охарактеризовані ґрунтовні напрацювання з українознавчої проблематики заклали надійні підвалини для подальшої розбудови таких студій в Інституті українознавства. Тематичні горизонти українознавчих досліджень, окреслені на початку створення наукового підрозділу університету, – комплексне вивчення закономірностей національно-духовного відродження України із пріоритетною увагою до національно-культурного відродження в Галичині – залишаються актуальними й нині. Водночас необхідне наукове осмислення українознавчих проблем, зумовлених розбудовою української незалежної держави в непростих умовах сучасних глобалізаційних процесів та російсько-української війни. Розв’язана Росією загарбницька війна в Україні вияскравила низку українознавчих проблем не лише мілітарного характеру, а й  історико-філософського, суспільно-політичного, соціальнопсихологічного, гуманітарного, культурологічного, і вони, надіємось, стануть предметом наукового аналізу в найближчій перспективі. У зв’язку з цим в організації науково-дослідної роботи в Інституті українознавства має значно посилитись науковокореспондентська співпраця, а також більше практикуватимуться міждисциплінарні проєкти з огляду на їх ефективність в українознавчих студіях.

Інститут українознавства з 1996 року очолював доктор філологічних наук, професор Ґрещук Василь Васильович.

Народився 2 червня 1949 року в селі Старі Кривотули Тисменицького району на Івано-Франківщині. Із 1955 р. до 1966 р. навчався в місцевій восьмирічці, а згодом в Отинійській середній школі. Закінчив українське відділення філологічного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника в 1970 р. Працював учителем української мови та літератури на Рівненщині та Івано-Франківщині. Із 1977 року і дотепер працює в Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника (до 1992 р. Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. В. Стефаника) спочатку асистентом, із 1980 р. – старшим викладачем, із 1983 р. – доцентом, а з 1994 р. – завідувачем кафедри української мови. У 1979 році захистив кандидатську дисертацію “Словотвірна і лексико-семантична структура українських деад′єктивів на -ість, – ство, -ота, -ина, -изна”  спеціальність 10.02.01 – українська мова. У 1993 році захистив докторську дисертацію “Типологія відприкметникового словотвору в сучасній українській мові” спеціальність 10.02.02 – українська мова.

За наукові праці в ділянці українознавства удостоєний премії ім. В. Стефаника. Заслужений діяч науки і техніки України (2014 рік).

Професор Василь Ґрещук – голова редакційної ради “Вісника Прикарпатського університету”, головний редактор науково-теоретичного журналу Інституту українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника “Українознавчі студії”, член редколегії науково-теоретичного журналу Інституту української мови НАН України “Українська мова”.  Підготував 2 докторів наук, 27 кандидатів наук та 1 доктора філософії.

Із вересня 2014 року директором навчально-наукового Інституту українознавства є кандидатка філологічних наук, доцентка Ґрещук Валентина Василівна.

Народилася 11 березня 1965 року в селі Ріпне Рожнятівського району Івано-Франківської області. Закінчила Івано-Франківський державний педагогічний інститут імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова і література“ (1986). Після закінчення вишу працювала вчителем української мови і літератури, старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (1997 -1998), асистентом, старшим викладачем, згодом доцентом кафедри української мови (у 2009 році захистила кандидатську дисертацію “Гуцульський говір в українській художній мові кінця ХІХ – І пол. ХХ століття” спеціальність 10.02.01 – українська мова; у 2012 році присвоєно вчене звання доцента), з 2020 року –доцентка кафедри загального та германського мовознавства, з 2023 року – доцентка кафедри української мови.

Від початку створення Інституту українознавства в його структурі працювали такі співробітники:

 Хоменець Марта Василівна народилася 23 червня 2000 року в селі Підпечери Тисменицького району Івано-Франківської області. Закінчила Факультет  філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Середня освіта (українська мова та література) та здобула ступінь магістра (2022).  Із вересня  2022 року до лютого 2023 року працювала провідним фахівцем у навчально-науковому Інституті українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Коцюбка Христина Григорівна народилася 11 жовтня 1999 року в селі Підгороддя Рогатинського району Івано-Франківської області. Закінчила Факультет  філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Середня освіта (українська мова та література) та здобула ступінь магістра (2022). Із травня 2022 року до січня 2023 року працювала провідним фахівцем навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Шкорута Ганна Любомирівна народилася 22 грудня  1998 року в селі Підпечери Тисменицького району Івано-Франківської області. Закінчила Факультет філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова і література“ та здобула ступінь магістра (2021). Із березня 2021 року до серпня 2022 року працювала провідним фахівцем навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Драніцина Наталія Олексіївна народилася 12 вересня 1998 року в селі Студінка Калуського району Івано-Франківської області. Закінчила  Факультет філології  Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова і література“ та здобула ступінь магістра (2020). Із січня 2020 року працювала старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, з лютого 2021 року  до травня 2022 року провідним фахівцем. 

Гавадзин Оксана Ярославівна народилася 12 грудня 1983 року в селі Старі Кривотули Тисменицького району Івано-Франківської області. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова і література“ (2006). У вересні 2014 року захистила дисертацію “Назви одягу, взуття, головних уборів, прикрас Покуття: структура, семантика, ареалогія” спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із грудня 2013 року до серпня 2019 року працювала провідним фахівцем, науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Бачкур Ігор Омелянович народився 11 листопада 1985 року у місті Івано-Франківську. Закінчив філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Польська мова і література“(2007). Із 2007 року працював старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Париляк Лілія Іванівна закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Польська мова і література“. У 2008 році захистила кандидатську дисертацію “Структура функціонально-семантичного поля інтерактивності в сучасній українській мові” спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із 2008 року до 2018 року працювала науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Литвин Наталія Богданівна

Манюх Наталія Богданівна народилася 20 липня 1979 року. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова та література” (2001). У 2008 році захистила кандидатську дисертацію “Поетика характеротворення у прозі В. Дрозда” спеціальність 10.01.01 – українська література. Із 2002 року працювала старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Шикеринець Ірина Миколаївна народилася 4 вересня 1981 року в селищі Більшівці Галицького району. Закінчила історичний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Історія” (2003). Із 2003 року до 2020 року працювала старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Музика Тетяна Євгенівна народилася 14 червня 1987 року в місті Новий Розділ Львівської області. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Філологія” (2003). У 2014 році захистила кандидатську дисертацію “Антропологічні аспекти у прозі Василя Барки” спеціальність 10.01.01– українська література. Із 2009 року до 2012 року працювала старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Бачкур Роман Омелянович народився 4 грудня 1979 року у місті Івано-Франківську. Закінчив філологічний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова та література” (2001).  У 2004 році захистив дисертацію “Структура словотвірних парадигм українських назв тварин та рослин” спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із 2005 року працював науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Бойчук Василь Миколайович  закінчив  філологічний факультет Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова і література, англійська мова” (1993). У 1997 році захистив дисертацію “Типологія внутрішньої форми слова у десубстативному словотворі” спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із 1996 року працював науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Семенюк Оксана Антонівна народилася 31 липня 1978 року у місті Івано-Франківську. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова та література” (2000). У 2005 році захистила кандидатську дисертацію “Семантична структура речень із предикативами емоційного стану в сучасній українській мові”  спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із 2000 року до 2001 року працювала старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при  Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Дмитришин Леся Ігорівна народилася 12 лютого 1978 року.  Закінчила економічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Фінанси”(2000). У 2003 році захистила кандидатську дисертацію “Моделювання рівня життя населення в умовах трансформаційної економіки ” спеціальність 08.03.02 — економіко-математичне моделювання . Протягом 2000 року працювала старшим лаборантом навчально-наукового Інституту українознавства при  Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Думчак Іван Михайлович  народився 11 червня 1973 року у селі Парище Надвірнянського району Івано-Франківської області. Закінчив філологічний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова та література” (1995). У 1998 року захистив кандидатську дисертацію “Універбація в українській мові”  спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із 1999 року до 2005 року працював науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Габорак Мирослав Михайлович народився 10 січня 1952 року у селі Текуча Косівського району Івано-Франківського області. Закінчив Івано-Франківський державний педагогічний інститут імені Василя Стефаника за спеціальністю “Українська мова та література” (1972). Кандидат філологічних наук.  У 1999 році захистив дисертацію “Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (XII-XX ст.)” спеціальність 10.02.01 – українська мова. Із 1999 року працює позаштатним науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Піхманець Роман Володимирович народився 16 лютого 1958 року  в селі Дуба Рожнятівського району Івано-Франківської області. Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю “Українська мова та література”. У 1989 році захистив кандидатську дисертацію “Психологія художньої творчості: теоретичні та методологічні основи” спеціальність 10.01.01 – українська література. У 2013 році захистив докторську дисертацію “Засади художнього мислення Василя Стефаника, Марка Черемшини і Леся Мартовича” спеціальність 10.01.01 – українська література. Відповідальний секретар фахового видання “Українознавчі студії” і член редакційної колегії фахового філологічного вісника НТШ “Слово”. Із 1996 року працював науковим співробітником навчально-наукового Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.