Із Днем української писемності та мови!

До Дня української писемності та мови студенти-магістранти Факультету філології денної (групи УМЛсо-11м; УМЛф-11м) та  заочної (Узмф-22) форм навчання під керівництвом директорки навчально-наукового Інституту українознавства, кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри української мови Ґрещук Валентини Василівни підготували відеоролики, у яких продекламували поезії про мову Валентини Ґрещук та показали всю силу і велич українського слова.

Студенти групи УМЛсо-11м (Антоняк Ірина, Запоточний Назар, Костів Іванна, Перевалова Ольга, Файфрук Лілія, Шамлій Оксана) продекламували вірш “Співаю мовою своїх батьків…”. Цю ж поезію разом із учнями 8 класу Бабченського ліцею Солотвинської селищної ради зачитала студентка-магістрантка заочної форми навчання (група Узмф-22) Скрипник Тетяна. Студенти групи УМЛф-11м (Бойко Оксана, Думітраш Василь, Крук Анастасія, Павликівська Марія, Семенишин Наталія) презентували поезію “Мову свою бережи!” зі збірки “Ми зустрінемось там, де не буде війни”.

Мову свою бережи!

Сьогодні тема серйозна:
шукаю причину війни,
одну із них знаю точно:
мову свою бережи!
Мову свою, українську,
бо ж українець ти,
ніякий “рускаязичний”,
викинь це з голови.
Хто ж це таке придумав:
оксюморон, гібрид,
мовою окупанта більше не говори.
Будь патріотом, ницо ховатися від війни
й вперто не розуміти, що українець ти,
а якщо розумієш, то накінець збагни:
мова твоя українська, вчи її та люби!
Що ж це таке у Франківську:
“что, здесь, куда прайті”?
Стоп – тут усе українське,
ворожий “язик” ти сюди не тягни й не сміти!
Ми допоможем, звичайно,
але й ти щось роби:
слово за словом, похвально,
ти вже говориш, як ми.
Будь українським, народе,
з уст викидай все чуже,
огидним є слово вороже,
воно ж розбомбило нам все!
Як я люблю свою мову,
дякую Богу, батькам
за надзвичайно чудову,
за оберіг, талісман!

Валентина Ґрещук

***

Співаю мовою своїх батьків,
звертаюся в молитві нею я до Бога,
ще з діда-прадіда, з глибин, споконвіків
вкраїнським словом стелиться моя дорога.
Я зневажаю мову ворогів,
дивуюся, що нею досі розмовляєш,
невже ти дотепер не зрозумів,
що Україні в серце словом тим стріляєш.
Чому така зневага до свого,
де твоя гідність, де подівся розум?
Твій дім зруйновано, нема житла твого,
тобі смертельну ворог пропонує дозу.
Що українського у тобі є? Сумна печаль…
Не вчив, не вчиш і не бажаєш вчити мову,
стискає серце невимовний біль і жаль,
високо в небі зорям шепче місяць колискову.
Так тихо-тихо засинає день, надходить ніч,
дрімають навкруги міста і села,
а рідне слово йде зі мною пліч-о-пліч
й запитує, чому сумна я й невесела.
Ми розпочнемо на світанку день новий,
і будемо з тобою ще радіти,
нікому не здолати дух наш бойовий,
ти вмієш, слово, втішити й зігріти.

Валентина Ґрещук

Переглянути відеоролики можна за покликаннями:

Відеоролик до Дня писемності та мови групи УМЛсо-11м

Відеоролик до Дня писемності та мови Скрипник Тетяни (група Узмф-22)

Відеоролик до Дня писемності та мови групи УМЛф-11м

Відрадно, що у цей день у рамках курсу “Стилістика та культура української мови” (викладачка – директорка навчально-наукового Інституту українознавства, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української мови Ґрещук Валентина Василівна) у соціальній мережі Фейсбук студенти 4 курсу опублікували свої тексти про роль і значення рідної мови у воєнні часи. Бакалаврині діляться своїми напрацюваннями:

Група УМЛсо-41

Пробоїв Діана
Мова… Який глибинний сенс закладений у цьому слові. Мова – це не просто засіб спілкування, це генетичний код нації, його душа, історія, традиція, менталітет. Без мови немає і нації.
Наша мова пройшла важкий шлях становлення разом із народом, вона не дозволяла йому знедуховніти, надавала надію на розквіт.

Сьогодні це свято є особливим для кожного українця, воно наповнене надією на очікувану перемогу, несе важливий посил та набуло єднального змісту для усіх тих, хто живе з Україною у серці.
Українці, які зараз обороняють свою незалежність, по-іншому сприймають мову. Мова сьогодні – це зброя, яку ми успадкували від своїх предків, яка дає нам силу та наснагу боротися. Нехай вивчення та популяризація української мови, які значно поширилися з початком війни, зберігаються і надалі.
У наш час молодому поколінню важливо розуміти, що мова – це життя і зброя. Нашим обовʼязком є плекати, удосконалювати і дбати про рідну мову для того, щоб зберегти націю, передати наш генетичний код наступним поколінням.
Гончар писав: «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу». Памʼятаймо про це!
Учімо, удосконалюймо, плекаймо, любімо свою мову, адже вона для нас усе!
Слава Україні!

Гутник Світлана
Мова — найбільше багатство людини, першооснова етнокультури, велике духовне надбання народу, дзеркало душі, її серце. Чи має значення якою мовою розмовляти? Безумовно, що так!
Мова визначає самобутність народу. Житло, речі, одяг — усе це гине, гниє, горить, а мова невмируща — передається з уст в уста, з покоління в покоління, переходить з одного століття в друге. Ще змалку немовлята чують прекрасну, витончену, рідну та милозвучну колискову, дитинча знайомиться зі всіма багатствами і скарбами мови. І як сумно стає, коли українці соромляться рідного слова, як сумно, коли народ цурається її, показуючи неповагу, передусім до самого себе.
Мова – це багатство, послане народу Богом і не можна відмовлятися від неї, як, на жаль, дехто це робить. Олесь Гончар казав: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги до себе», і це дійсно так, адже той, хто немає поваги до духовної скарбниці свого народу, є духовно убогим. Українці повинні гордитися, що мають можливість спілкуватися чарівною, мелодійною, могутньою, глибинною мовою. Народ повинен показати агресору, що мова має значення, і нам не байдуже, якою мовою спілкуватися. Українське слово закликає до боротьби, клекоче у ненависті до зла, несправедливості, насильства, адже пройшовши такий довгий, важкий та тернистий шлях, ніхто не має права забороняти його.
Пам’ятайте, дорогі українці, що мова – обличчя нації, її культури, тож якщо ми хочемо, щоб Україну поважали інші, то маємо навчитися шанувати своє слово і, насамперед, себе. Мова — це безсмертя народу, якщо вона з ним!
Леочко Віта
Важливу роль у формуванні національної свідомости та самоідентифікації українського народу завжди відігравала українська мова. Але в час війни її значення є неоціненним, бо вона стала символом нашої боротьби проти агресора.
Перш за все, мова є однією з найважливіших складових української культури та ідентичности. Вона є тим вузлом, який зв’язує нас з минулим, нашими предками та є спадкоємцем багатовікової історії та культурної спадщини.
Українська мова є мовою спілкування між українцями незалежно від їхньої етнічности, віросповідання чи політичних переконань. Вона об’єднує, мотивує, надихає нас в боротьбі за свободу. Використання української мови в різних аспектах нашого життя, таких як освіта, ЗМІ та адміністративна сфера тощо сприяє зміцненню нашого державотворчого потенціалу.
Українська мова також є ідеологічною зброєю в інформаційній війні з росією. Окупант активно використовує медіа та пропаганду, щоб впливати на нашу свідомість та використовує російську мову як засіб підкорення. Використання української мови є відповіддю на цей агресивний мовний наступ.
Не можна забувати також про важливу роль нашої мови у вихованні молодого покоління. З огляду на те, що діти найбільше схильні сприймати інформацію, то вони піддаються досить легкому впливові пропаганди та ідеологічних маніпуляцій. Ми, як майбутні вчителі та студенти Факультету філології, розуміємо, які непрості завдання постають перед нами – виховувати в учнів любов до рідного слова, допомогти їм осягнути неповторну красу рідної мови, звернути увагу на її багатство та милозвучність. Надіємось, що зуміємо це донести до своїх учнів і вони цінуватимуть рідну мову усе своє життя. А ми, зі свого боку, робитимемо все можливе для того, щоб у майбутньому змогти якнайкраще це зреалізувати.
Таким чином, українська мова є важливим інструментом у такі непрості для нас воєнні часи. Використання мови є засобом зміцнення нашої єдности, збереження української культури та розбудови сильної держави. Без сумніву, мова ідентифікує нас як націю, а отже, вона є могутньою зброєю у боротьбі за свободу та незалежність.

УМЛф-41
Букіна Анна
Ти звучиш, наче ранній спів пташки в саду біля сільської хати.
Коли чую тебе, по тілу пробігає сотня тисяч мурах, а може й дві.
Чуючи тебе, хочу просто заплющити очі і слухати… Тільки слухати…
Ти всюди- у порадах батька, колискових матері, повчаннях вчителя.
У високогір’ях Карпат і у водах Дніпра.
У подихові теплого літнього вітру і в ледь чутному дзюрчанні струмка, що тече край села.
Ти пахнеш небом, сонцем, житом, стиглими садами, запашним хлібом, теплим молоком та медом.
Ти можеш звучати, як серенада у спекотну літню ніч під вікном закоханої пари, а можеш пробирати до кісток, як моторошний звук трембіти, що сповіщає про чийсь відхід у вічність.
Ти пройшла тернистий шлях, але тобі вдалося вижити.
Мені до болю шкода, що ти досі намагаєшся позбутися багаторічного примусового зросійщення.
Але ти – немов міцний сталевий стовп,
який важко зламати.
Поки ти живеш-живе наш народ.
А коли зникнеш-ми не збережемось як нація.
Все це і ще багато несказаного присвячую тобі, РІДНА МОВО!
Ваків Людмила
Мова, як ми переконуємося, дійсно є скарбом нації, її багатством. Без мови не існує народу. Вона ніби ниточка, що зв’язує долоні українців. Через неї ми дізнаємося про наше героїчне минуле, відкриваємо дорогу до світлого майбутнього. Із раннього дитинства чуємо її від матусі, яка співає колискові, від татуся, котрий читає перед сном українські народні казки. Тепло огортає душу, коли згадуєш, як разом з бабусею вивчала віршики про рідну мову, про Батьківщину. І навіть в такому дитячому віці я вже розуміла, що наша мова наймилозвучніша, найкраща, найцінніша. Її потрібно берегти, як зіницю ока і шанувати, як матір.
Солов’їна пройшла тернистий шлях. Упродовж багатьох століть її намагалися заборонити, стерти з лиця землі. Але вона, мов той зелений паросток, який пробив міцний асфальт, змогла вирости у найскладніших умовах і зберегти себе.
Зараз країна переживає найтемніші часи. Над нею нависла чорна хмара, але, як кажуть, навіть після найтемнішої ночі сходить сонце. Українська мова знову зазнає утиску з боку окупантів. Рука ворога з легкістю зриває вивіски в окупованих містах і селах, замінюючи їх на свої, нахабно знищує літературу, нещадно вбиває людей. Цим вбиває і мову.
Незважаючи на всі жахи, мова продовжує жити, розвиватися, поширюватся. Про неї дізнаються все більше і більше людей. У соцмережах часто натрапляю на відеоролики іноземців, які вивчають українську мову, і на душі стає так тепло та затишно, що твою мову хочуть вивчати, нею захоплюються, намагаються дійти до ідеалу. Для них українська стала символом мужності, протистояння орді, сміливості. Одночасно серце огортає сум, роздирає злість і нерозуміння. Ти ставиш собі сотні запитань “чому?”. Чому деякі українці, живучи в Україні все життя, навіть не намагаються розмовляти українською. “Я так прівикла”, “мнє так удобна” – ці фрази чуємо надто часто. Чому за стільки років влада так байдуже ставилась до розвитку мови? Чому досі нам нав’язують російську літературу, музику, фільми? Чому кажуть, що мова не має значення, якщо вона здатна зберегти життя.
Машталер Яна
Двадцять сьомого жовтня в Україні відзначають День української писемности та мови. Наше слово… Яким воно постає? Для когось – мелодійним, для когось – чудодійним і навіть сакральним… Ще в 11-12 столітті Нестор-чернець закарбовує нашу історію в «Повісті минулих літ». У своєму тексті автор зумів подати ідею єдности та політичної незалежности Української держави. Саме «Повість…» спростовує міф про єдність трьох братніх народів. Особливо йдеться про тих, кого словом найменувати вже недоцільно… Дружні народи? Одна історія? Дружним, згуртованим, єдиним є український народ, який саме тепер стає повноцінною нацією. Так, 24 лютого 2022 року кожен із нас подумав: «Чи не сон це?» Проте сонце над Україною ще засяє яскраво і засліпить нашого ворога. Чому? Відповідь проста…Мова – ДНК нації, а в українців закодовані слова пророків – Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Сковороди… Тож у такий святковий день кожен із нас хай пригадає вічні рядки:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину.
Шукати доброго добра…
Дорога ціна нашої свободи. А дорога до перемоги – терниста. Нашим захисникам кожен із нас хай промовить: «Дякую!» Воля і є наша доля. Тож творімо словом, бо талан України в руках талантів: письменників, артистів, вчителів, студентів, учнів. І цей ряд нескінченний… Хай у День української писемности та мови кожен із нас відчує синергію Слова – рідного, сакрального, всесильного!
Працівники навчально-наукового Інституту українознавства долучаються до святкування Дня української писемності та мови та разом з усіма пишуть Всеукраїнський радіодиктант національної єдності.